Оберіть категорію:


1950-1959 р.
1960-1969 р.
1970-1979 р.
1980-1989 р.
1990-1999 р.
2000-2009 р.
2010-2020 р.

Всі публікації


Теребовлянська ЗОШ І-ІІІ ст. №2

TEREBOVLYA І-ІІІ DEGREE GENERAL SECONDARY SCHOOL No 2

Неділя, 20.08.2017

Вітаю Вас Гість | RSS | Головна | Реєстрація | Вхід

Спогади випускників
1990-1999 р.

Спогади випускників » 1990-1999 р.

Олена Стадніченко, випускниця 1995 року

Спогади про школу, мабуть, як корені – глибокі, багаті, живі – вони мене живлять так само сильно як віра та батьківська любов.

Скільки ж учнів вийшло зі стін нашої школи №2? А в кожного своя школа, унікальна. І в мене є моя школа, яка почалась 1 вересня 1985 року, майже на історичному зламі, у час великих перемін:

  • ми “перескакували” з 4 в 6 клас при переході на 11-річну шкільну освіту, то ж я закінчила 11 клас, але вчилась 10 років;
  • ми перейшли на 5-денний навчальний тиждень;
  • у старших класах шкільна форма стала необов’язковою, відразу вирізнивши всі соціальні прошарки батьків;

<STRONG>Олена Туревич (Стадніченко)</STRONG>,<BR>випускниця <STRONG>1995 року</STRONG>
Олена Туревич (Стадніченко),
випускниця 1995 року

Олена Стадніченко, випускниця 1995 року

  • “піонеркою” я ще була, а “комсомол” сконав раніше, ніж я до нього доросла;
  • правила відзнаки “срібними” та “золотими” медалями змінювались щороку, то був справжній квест. Мабуть тому, наш клас (без жодної “трійки” в атестатах і з 4-5 круглими відмінниками) лишився поза такими відзнаками. Відсутність “медальки”, до речі, мені не завадила здійснити свою першу заповітну мрію;
  • мова навчання в школі була російська, а вступні іспити в 1995 році до всіх ВНЗ вже потрібно було складати українською мовою. Мені це не створило ніяких перешкод, бо філологія – це була моя пристрасть і я вступила до Київського Державного Університету ім. Шевченка на факультет східних мов;
  • наша школа вперше набрала український клас;
  • в програмі російської (тепер зарубіжної) літератури з’явився Булгаков і Висоцький;
  • з’явився предмет “Історія України”;
  • Україна стала незалежною…
Такі ознаки нашої епохи “1985-1995”.

В 9 класі нас було 28 чоловік, а вже у 10 клас перейшло лише 10 учнів, а випускників у 1995 залишилось 9: двоє хлопців і семеро дівчат.

Сміливо можна сказати, що у випускних класах ми навчались у приватній школі. Не кожен може похвалитись такою розкішшю.

Олена Стадніченко. Школярка.
Олена Стадніченко. Школярка.

Олена Стадніченко. Школярка.

Як староста класу багато років підряд хочу згадати своїх однокласників: моя добра подруга в школі і поза нею – Наташа Пушкіна; Лєна Рєпко – незмінна ведуча шкільних вечорів; наш класний геній – Таня Хвостюк; ніжна, тендітна і чуйна Оля Антошина; хазяйновита і відповідальна Валя Гулько; дівка з перцем і гострим язиком – Зіна Радіонова; стильна і горда Оксана Хлєбнікова – це мої дівчата.

А хлопці, Андрюшка Савіцький та Сашка Габрук – завжди були галантними джентльменами, хоча в класі у нас ніколи романтичних стосунків ні у кого не було.

Вчителі наші... мої... яскраві, харизматичні, талановиті, принципові, ніколи не допускали думки, що нам щось не під силу, це просто було не можливо. Ніколи не викликали наших батьків на профілактичні бесіди – просто не виявляли такої слабкості перед нами, часто зухвалими, часто бунтарями. Ми могли сваритись, ображатись, наполягати, тиснути один на одного – це була наша внутрішня справа, як в родині.

І наші батьки, треба віддати їм належне, і не намагались зайти “на територію” вчителя. Це були стосунки дорослих і рівних людей, нас вчили бути самостійними, відповідальними, справедливими і сильними людьми. Я можу впевнено сказати, що ми всі такими стали, незалежно від академічних успіхів.

Нашим класним керівником була Пасічник Ольга Романівна. От зараз, 20 років після школи, я пишу ці рядки і сподіваюсь отримати від неї 5/5 (не по 12-ті бальний системі, звичайно). Ми були її першим випуском. Українська мова, була мало не факультативною в ті часи і багато моїх однокласників із сімей військовослужбовців, навіть мали так зване “звільнення” від уроків мови. Впевнена, що вони багато втратили.

Але було й таке – в 1994 році учениця 10 класу “російської” школи №2 перемогла в районній олімпіаді з української мови одвічного нашого суперника – “українську” школу №1. Грамота і досі в мене є. Це що стосується академічної сторони. А що стосується класного керівництва, пам’ятаю, як на 8 березня нашим мамам прийшли вітальні листівки, персонально від Ольги Романівни – це було дуже зворушливо і приємно. “Дякую Вам за виховання доньки” – ці слова не можна було зрадити і не виправдати таку оцінку.

В нас не було такого предмету як “Зарубіжна література”, ми її вивчали в загальному курсі “Російської мови і Літератури”, яку нам викладала Куц Орися Михайлівна. Хочу Вам сказати: «Спасибо, Орыся Михайловна! Благодаря Вам, я говорю и пишу по-русски без ошибок и знаю, где нужно ставить запятые, и, особенно, эту загадочную точку с запятой. Благодаря Вам, мне доступны и понятны шедевры мировой литературы в подлиннике, такие как Чехов, Булгаков, Пастернак».

Не можу не згадати харизматичну Афанас’єву Галину Андріївну, яка вперше нам повідомила, що все ж таки “London is the capital…”. Було, серед уроку, зайде її колега – Ганна Яківна Оніщук, щоб передати журнал, і вони між собою щебечуть по-англійськи. Як нам хотілось зрозуміти про що вони говорять!... Галина Андріївна була по-хорошому безжальна до нас, вимову нам ставила із дзеркальцем – це були перші і самі основні кроки вивчення англійської мови.

Виваженою і завжди стриманою в емоціях згадується мені Тетяна Йосипівна Медвідь, вчитель фізики. Як кажуть: “Хочете, щоб Вас уважно слухали – говоріть тихо” – це про Тетяну Йосипівну. Тихим, але незаперечним тоном вона вела уроки фізики.

Одного дня, в 11 класі, ми чекали урок фізики, де мали бути виголошені наші “вироки” із контрольної (чи самостійної) роботи. Тоді (не знаю, як тепер) ми мали спеціальні зошити для контрольних робіт. І от, один мій однокласник на останній сторінці такого зошита записав слова хуліганської пісеньки групи “Сектор Газа”. Просто записав, бо не мав де записати, без якогось злого наміру. Записав та й забув, і разом з тими віршиками здав зошит з контрольною на перевірку. В повній цілковитій тиші Тетяна Йосипівна взяла його зошит, щоб прокоментувати оцінку і почала читати слова тієї пісні, своїм тихим і впевненим голосом, поверх окулярів придивляючись до слів. Це був як розрив бомби серед класу. Ми не знали як реагувати. Коли ж до нас дійшов весь комізм ситуації, регіт ще довго було чути з нашого класу, бо Тетяна Йосипівна таки мала почуття гумору.

Людмилу Петрівну Денісову можна назвати нашим першим університетським викладачем, тому що саме вона навчила нас вести конспект і виходити за межі підручника. Історія України – це був новий предмет і підручник був тоненький, буквально як брошура. Людмила Петрівна читала нам лекції і ми вели конспекти, це було початком нового дорослого навчання, навчання не лише з підручника, а з додаткових матеріалів, ми вчились аналізувати масу інформації і робити власні спостереження і висновки.

Взагалі всі вчителі заставляли нас думати, а не просто переказувати параграф з підручника.

Дівчата 10-го класу, 1994 рік
Дівчата 10-го класу, 1994 рік

Дівчата 10-го класу, 1994 рік

Юрій Іванович Туманов, тодішній завуч і вчитель математики, час від часу замість свого уроку організовував колоквіуми з нами на різні теми, обмін думками. Одного разу спитав, що ми читаємо. Всі почали називати твори, які якраз в той час ми проходили за програмою російської та української літератури. Але Юрій Іванович сказав, що його не цікавить обов’язкова програма, а цікавить, що ми читаємо крім того, що задають вчителі.

Він нам пояснював наскільки це важливо кожен день читати книги, щоб бути в змозі ясно висловити свою думку, відстояти свою позицію.

Директором школи в мій час був Михайло Володимирович Пасіка. Ми його цінували за його ліберальність та демократичність. Тоді, на зламі епох, це було рідкісним явищем. Ми не тремтіли від його погляду і не відчували ніякого ідеологічного тиску. Під керівництвом Михайла Володимировича школа вільно розвивалась, мінялась, не залишилась у 90-ті роки на узбіччі, а навпаки стрімко влилась у вихор перемін і тримала високу планку за будь яких кризових часів.

Михайлу Васильовичу Сурмаю, в нашому класі, на жаль, дістався не дуже вдалий "матеріал", хоч він і з великим ентузіазмом ставився до нашої фізичної підготовки.

З Мирославою Василівною Кривокульською ми їздили на екскурсії, зокрема, дуже гарна була екскурсія в Кривченські печери.

Ралько Оксана Іванівна, як морський бриз, увірвалась в наше життя, повна ідей і реформ! Війнуло свіжістю, новими горизонтами, вона збудила в нас бажання до подорожей. На сьогоднішній день, особисто ми з чоловіком, також випускником нашої школи, відвідали майже 100 міст у 29 країн світу.

Всім своїм вчителям я вдячна за науку, за внесок у формування моєї особистості, за терпіння і повагу. Вітаю з ювілеєм всіх вчителів, які працюють в школі і тих, що на заслуженому відпочинку! Бажаю всім Вам міцного здоров’я, натхнення, творчих успіхів, радості від учнів!

Ви – і є Школа!


Олена Туревич (Стадніченко), випускниця 1995 року,
MBA (University of East London), співвласник і директор компанії Regico Finance Management Limited, Лондон, Велика Британія


Матеріали, пов'язані із спогадами про школу цих років:

Фотоальбоми:

Сторінки сайту:


Категорія: 1990-1999 р. | Додав: bogdankl (25.02.2016)
Переглядів: 289 | Рейтинг: 5.0/3
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Форма входу

Пошук на сайті

Нове на сайті

Календар подій

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0