Згадуючи шкільні роки, завжди повертаєшся у чарівний світ дитинства, у безтурботні веселі дні, коли головним твоїм завданням було бездоганно вивчити уроки, слухати вчителів та батьків і з нетерпінням лічити дні до чергових канікулів. А справжнім святом були літні канікули, коли з друзями ганяли у футбол, ходили на риболовлю, у ліс за грибами.
У перший клас я пішов у тепер вже далекому 1973 році. Першою вчителькою була Клара Семенівна Бельмус, яка була нашим наставником до 4 класу. Директорував тоді, на жаль забув ім’я по батькові, пан Ревенко.
Терещенко Руслан Григорович, випускник 1983 року
Руслан Терещенко, випускник 1983 року
Наша школа розміщувалась навпроти поліклініки, на місці теперішнього торгового центру. Ми гордилися, що у приміщенні школи під час Великої Вітчизняної війни функціонував штаб авіаполку, який дислокувався у сторону Романівки.
Школу №2 часто ще називали «російською». Адже всі предмети окрім української мови і літератури викладалися російською мовою. Зумовлено це тим, що у Теребовлі дислокувався ракетний дивізіон, де служили переважно росіяни, а їхні діти навчалися у нашій школі. Але насправді у школі було мало дітей офіцерів-росіян. Переважну кількість учнів складали місцеві діти, які на перервах говорили українською.
У школі на той час навчалося більше 200 учнів, і вона виглядала «моською» проти тодішньої першої міської десятирічки, яка нараховувала 1400 школярів і складалася із багатьох паралельних класів. Проте наші учні не пасли задніх у різноманітних спортивних змаганнях, клубі кмітливих і винахідливих, інтелектуальних вікторинах і т.і.
Одурманені тодішньою марксистсько-ленінською ідеологією ми з гордістю вступали в «октябрята», потім – у піонери, а наостанок – у комсомольську організацію. Кожний клас був піонерським загоном, який мав свого вожатого і носив ім'я тепер вже псевдогероїв-піонерів, наприклад, Павлика Морозова чи Зої Космодем'янської і мав свій девіз, приміром «Жить как Ленин, как Ленин учиться!».
Шкільні лінійки розпочинались із докладу всіх вожатих директору школи і виголошення кожним класом-загоном свого девізу. Кожного понеділка учні приходили до школи швидше, адже проводилась політінформація про події в країні і, звісно ж, під марксистсько-ленінським трактуванням. А ще нас зобов'язували передплачувати всесоюзну газету «Пионерская зорька», яку насправді ніхто не читав крім старанних і виконавчих відмінників. Учні-старшокласники почергово видавали шкільну газету. Фото кращих учнів заносились на шкільну дошку пошани.
Хлопці 9-ого класу, 1982 рік
Хлопці 9-ого класу, 1982 рік
А ще ми були юнатами – членами організації любителів природи: виготовляли шпаківні, зимові годівниці для пташок, заготовляли зелений корм (траву, гілки), який зносили на подвір’я школи, звідки його забирали колгоспні машини для тваринницьких ферм.
Двічі на рік збирали металобрухт та макулатуру, з яких були встановлені відповідні нормативи. На суботниках прибирали парки, сквери.
Обов'язковим атрибутом була участь у парадах до
дня жовтневої революції, першого та дев’ятого травня. Не розуміючи ідеологічного підтексту, ми раділи цим святам, бо були вихідні.
Зранку приходили до школи, надували різнокольорові кульки, виготовляли плакати з лозунгами, потім із всім цим збирались на стадіоні, де вишиковувались не тільки навчальні а й колективи всіх організацій, установ та підприємств міста.
Із стадіону колони вирушали довкола міста, головним етапом дійства було проходження вздовж трибуни з представниками місцевої влади. Проходження кожної колони супроводжувалось коментарем диктора про досягнення того чи іншого колективу, кращих його працівників, з трибуни привітно махав ручкою перший секретар райкому партії зі своїми заступниками, надривно-патетично відкарбовував марші духовий оркестр училища культури, а колони вигукували «Ура!», «Слава партії!».
Після цього ми з радістю бігли до школи, відносячи парадні аксесуари, які старанно зберігалися до наступних парадів, і збиралися з друзями на різні спортивні ігри, бо ж вихідні. А увечері разом з батьками йшли у гості до знайомих, з насолодою куштуючи традиційне олів'є.
Запам'ятались також військово-патріотична гра «Зарница» та так звані лагерні збори, під час яких старшокласники шкіл району вправлялись у спритності, витривалості, військовій підготовці, вперше стріляючи з автомата, ночуючи у наметах та казармах військової частини.
А якими незабутніми були святкування нового року, свята зими, коли на стадіоні заливали ковзанку. Діти катались на коньках, лижах, грали у хокей. Із снігових кучугур будували казкові замки, виліплювали мультфільмівських персонажів, казкових героїв.
Починаючи з восьмого класу школярі крім шкільних уроків відвідували уроки на вибір з авто- чи будівельної справи, а дівчата проходили курси швачки-закрійниці у міжшкільному навчальному комбінаті.
Із четвертого класу нашим класним керівником була вчителька російської мови і літератури Зіна Михайлівна Шевчук, яка стала для нас другою матір'ю.
Під її супроводом а також вчителів Галини Станіславівни Мочальської та Михайла Володимировича Пасіки учні школи їздили на екскурсії до Ленінграда (Петербург) та Москви. Дивовижними тоді для нас були відвідини Петродворца, крейсера Аврора, Смольного, мавзолею Леніна, Красної площі. Ці миті ніколи не зітруться з пам'яті, як і сумління та старання наших викладачів-наставників.
З цікавістю ми очікували на уроки географії, які читав завуч школи Григорій Йосипович Кіржнер.
7-ий та 5-ий класи на екскурсії у Москві, 1980 рік
7-ий та 5-ий класи на екскурсії у Москві, 1980 рік
Свої уроки він супроводжував демонструванням на кіноустановці науково-популярних фільмів, що на той час було технічним ноу-хау.
Тяжко давалась нам англійська, яку муштрувала з нами вчителька Анна Яківна Онищук, яка деякий час була класним керівником, коли Зіна Михайлівна Шевчук пішла у декретну відпустку.
Пам'ятними були й уроки з астрономії фізика-математика Юрія Івановича Туманова, який згодом став завучем школи. Він водив учнів у вечірній час на Замкову гору, і звідти ми через шкільний телескоп вдивлялись у безмежне зоряне небо та слухали захоплюючі розповіді про Всесвіт, сузір'я, планети.
А ще знання нам давали вчителі: математики – Катерина Миколаївна Галінська, фізики – Тетяна Йосипівна Медвідь, яка згодом стала директором, української мови та літератури – Тетяна Семенівна Приступа, хімії та біології – Іванна Федорівна Давид, історії – Михайло Володимирович Пасіка, який також згодом був директором школи, вчителька російської мови і літератури – Орися Михайлівна Куц, вчитель фізичного виховання й військової підготовки Іван Миколайович Мадараш.
Всім їм – безмежна щира вдячність за подаровані знання, за терпіння, втрачені здоров'я і нерви, а тим, хто, на жаль, відійшов у вічність – вічна пам'ять.
Епоха, в якій виросло наше покоління, технічно поступалась теперішньому часу з його мобілками, комп'ютерами, інтернетами. Ми росли без апельсинів та супермаркетів, проте хліб коштував 16 копійок, а ковбасу хоч і у черзі можна було купити по 2 рубля 20 копійок.
Та не це головне. Люди тоді були добрішими, згуртованішими, відповідальнішими. Одним словом, люди були людяними, не цинічними як зараз, не брехливими, як теперішні політики. Ми жили без зневіри і розчарувань однією сім'єю.
І, дай Боже, поколінню нинішньому знайти у собі сили відродити одвічні християнські цінності – тоді наше хворе суспільство нарешті одужає.
Руслан Терещенко, випускник Теребовлянської СШ №2 1983 року.
Матеріали, пов'язані із спогадами про школу цих років:
